ProtanPlus

Очень интересные новости и факты. Про Украину и не только

Віталій Скоцик: Найкраще свято – в родинному колі

Політики — теж люди, а значить, у них є цікаві історії з дитинства та перелік улюблених  смаколиків. Тож «Маршрут №1» розпитав голову Аграрної партії України Віталія СКОЦИКА про його традиційне поживне і «розумне» меню для зимових свят.За інформацією газети «День».
«СМАЧНІ ЦУКЕРКИ ДОСІ «РОСТУТЬ» НА ЯЛИНКАХ»
— Календар сповіщає, що до Нового року залишилось зовсім трохи. Які речі чи ритуали допомагають вам «підживити» святковий настрій?
— Для мене мандарини та бенгальські вогні — перші вісники наближення Нового року.
Щодо святкового настрою, то я можу його створити сам.
Дуже люблю дарувати подарунки, їхньому вибору присвячую кілька передноворічних днів.
Ходжу магазинами, роздумую, що ж може порадувати людину, для якої шукаю подарунок.
Завдяки уважному і вдумливому вибору мені вдається робити сюрпризи.
Коли хочеться чогось теплого, затишного, романтичного,…Політики — теж люди, а значить, у них є цікаві історії з дитинства та перелік улюблених  смаколиків. Тож «Маршрут №1» розпитав голову Аграрної партії України Віталія СКОЦИКА про його традиційне поживне і «розумне» меню для зимових свят.За інформацією газети «День».
«СМАЧНІ ЦУКЕРКИ ДОСІ «РОСТУТЬ» НА ЯЛИНКАХ»
— Календар сповіщає, що до Нового року залишилось зовсім трохи. Які речі чи ритуали допомагають вам «підживити» святковий настрій?
— Для мене мандарини та бенгальські вогні — перші вісники наближення Нового року.
Щодо святкового настрою, то я можу його створити сам.
Дуже люблю дарувати подарунки, їхньому вибору присвячую кілька передноворічних днів.
Ходжу магазинами, роздумую, що ж може порадувати людину, для якої шукаю подарунок.
Завдяки уважному і вдумливому вибору мені вдається робити сюрпризи.
Коли хочеться чогось теплого, затишного, романтичного, шукаю новинки кіно на різдвяно-новорічну тематику.
Ми залюбки ходимо сім’єю в кінотеатр на нові анімаційні стрічки чи сімейні фільми.
— А що пам’ятаєте про зимові свята з дитинства? Як прикрашали ялинку у батьківському домі?
— Коли я був малим, тато з мамою довіряли мені надважливу місію — привезти додому ялинку.
Я мав домовитися з лісником, вирушити до лісу і сам обрати дерево.
Прикраси ми робили власноруч: вирізали та склеювали з кольорового паперу гірлянди, сніжинками з білих листів прикрашали вікна.
Також вішали на ялинку цукерки, які пізніше потайки витягали з фантиків та з’їдали.
Тож коли її треба було розбирати, у якості прикрас лишалися одні обгортки.
Вже багато років ми прикрашаємо штучне деревце — триметрову красуню, яку я привіз із Великобританії ще у 90-х. Звичайно, зараз набагато більший вибір ялинок та прикрас для них.
Але малеча так само, як і ми колись, любить власноруч майструвати новорічні іграшки та гірлянди, та і смачні цукерки досі «ростуть» на ялинках.
 «ЗБЕРІГАЄМО ТРАДИЦІЮ СТАВИТИ НА СТІЛ 12 ПІСНИХ СТРАВ»
Як ваша родина відзначає зимові свята? Чи маєте власні традиції, яких дотримуєтеся з року в рік?
— Новий рік ми традиційно святкуємо вдома з дружиною і дітьми.
Декілька разів пробували експериментувати і зустрічали не вдома.
Я зрозумів, що просто не сприймаю божевільну атмосферу таких святкувань.
Для мене найкраще свято  — в родинному колі.
На Різдво ми завжди збиралися всі разом у моєї мами в селі.
На Святвечір обов’язково робили коляду — сніп, який у деяких областях ще називають дідухом.
Він обов’язково повинен бути зроблений із колосся, вирощеного на своєму полі.
Моя дружина з дочками самі його жнуть. А вже ми з сином Данилом складаємо.
Святвечір у нас завжди починали найстарший та наймолодший чоловіки родини, які заносили цю коляду в дім.
Батька немає уже 12 років, тож роль найстаршого в сім’ї виконує мій брат Валерій.
У хаті коляду забирала мама з дівчатами з родини.
Сніп ставили на покуті разом з кутею та свіжовипеченим хлібом, який пекла мама, а пізніше — і сестра.
А далі ми всі сідали вечеряти при свічках, згадувати тих, кого уже немає, і чекати, хто першим прийде колядувати.
Цьогоріч буде перше Різдво, яке святкуватимемо без мами. Але традиції обов’язково збережемо.
 
— Без яких страв не уявляєте своє новорічне меню? Чи часто експериментуєте зі святковим частуванням, пробуючи нове чи вдосконалюючи звичне?
— У моєму дитинстві особливого різноманіття не було, тож на столі могло бути 4 страви з капусти, кілька варіантів страв з картоплі.
Я особливо любив свіжий хліб і зварену цілою капусту. Зараз вибір продуктів, звісно, більший. Але ми зберігаємо традицію ставити на стіл 12 пісних страв.
Є на нашому різдвяному столі і м’ясні страви — ковбаси, сальтисон, холодець.
Наші дівчата готують все самі зі свіжого домашнього м’яса.
Вони пораються на кухні, а я — на вулиці.
У мене там барбекю, плита, духовка, чани для плову та шурпи.
Я готую і м’ясні, і рибні страви. Часто беру нові рецепти чи починаю експериментувати — так значно цікавіше.
 На Святвечір ми обов’язково готуємо кутю з пшеничного зерна, вирощеного на своєму полі. Це цілий ритуал! Зерно ми оббиваємо у ступі, щоб зняти лушпиння. У саму страву дівчата додають мед, родзинки, мак.
 «МАЛИМ Я КАТАВСЯ, ЯК ДАВНІ СКІФИ»
— Під час святкових канікул з’являється трохи більше часу для хобі, наприклад, читання. Із яких творів складається ваше книжкове «меню»?
— Я читаю багато і часто. Книги обираю за настроєм — відкриваю те, чого потребую саме в цей час. Якось перечитав усього Пауло Коельйо, всього Умберто Еко. Кафку читаю, коли хочеться розібратись у власній свідомості, коли все здається заплутаним.
Дуже подобається філософія японського письменника Харукі Муракамі. З українських письменників відзначу хорошого детективіста Андрія Кокотюху, Володимира Лиса, який глибоко осмислює історію нашого народу, Юрія Винничука із його колоритними сюжетами. Читаю і Андрія Куркова, а з молодшого покоління — Любка Дереша.
Звичайно, шаную Ліну Костенко.
Взагалі, я багато подорожую і бачу, як багато у нас хороших, але маловідомих письменників. Вони часто приходять на зустрічі, дарують книги… Саме після цього з’явилася ідея провести літературний конкурс Григора Тютюнника на сільську та аграрну тематику.
— Знаю, що у вас є ще одне, близьке до цієї тематики — коні. Чому зацікавилися конезнавством, що воно змінило у вас?  І наостанок — як знайти підхід до норовливого коня?
— Я на коні з дитинства. Виріс у селі біля стайні, їздив верхи, скільки себе пам’ятаю.
Я буквально втікав з уроків до коней, часто мамі діставалося за це від директора школи.
Вдома цупив цукор і пригощав улюбленців. Навіть з військових зборів ходив пішки з сусіднього села на стайню, щоб перевірити, чи погодовані коні.
Взагалі-то через коней я і вирішив вступати до аграрного вишу на зоотехніка.
Ці тварини — моя пристрасть і відрада.
У нас завжди був особливий зв’язок. Малим я катався, як давні скіфи, сідло вперше побачив уже в студентські роки.
Навіть вуздечки ніколи не потребував. Секрет простий: кінь не має відчувати ні краплини твого страху, інакше ти ніколи не зможеш його приборкати. Як, власне, і будь-що в житті.
 
Новости Украины

Источник новости: inarmy.info
Design by idea!. Интересные новости © 2015. RSS